Інформаційний проєкт Місії USAID в Україні «Нові сторінки українського героїзму» розповідає про тих жінок, які, працюючи у тилу, творять історію своїм внеском до захисту й відбудови України. Слідкуйте за цим проєктом @USAIDUkraine у Facebook, Instagram і Twitter.
Ольга Гарбовська – спеціалістка з комунікацій родом зі Львівщини. Останніми роками вона зосереджує свою професійну діяльність на управлінні стратегічними комунікаціями програми USAID «Мріємо та діємо» (UNITY), яка залучає молодь до участі у громадському житті. Ольга також активно займається волонтерством і відіграє провідну роль у низці заходів на підтримку своєї громади та країни.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії, праця Ольги – як на роботі, так і у вільний час – набула ще більшої важливості.
«Пошук ресурсів у країні та за її межами для реагування на гуманітарну кризу, надання тимчасового притулку переселенцям, виготовлення енергетичних батончиків та підтримка фандрайзингових ініціатив для допомоги цивільним і ЗСУ», - так вона описує свою різноманітну волонтерську діяльність на підтримку України.
Ольга також підтримує захисників України – зокрема допомагає закуповувати аптечки, одяг і взуття, та збирає кошти на потрібне армійцям обладнання.
Як і інші українці, Ольга потерпає від війни. Проте вона знаходить у своїй роботі наснагу та приводи для оптимізму щодо майбутнього своєї країни.
«Те, що роблю я та інші, такі ж самі волонтери, дає надію та силу і далі працювати», – пояснює вона.
«Нині я використовую ті навички, про які раніше ніколи й не думала, на підтримку моєї країни. Так – масштаби деяких моїх дій невеликі порівняно до більших ініціатив, але я роблю те, що можу, і бачу результат. Я бачу, як рятують життя, як молоді та старші люди отримують харчі, одяг і ліки».
На запитання про те, що вона хоче, аби майбутні покоління читали про цей момент в історії України та про її участь у цих подіях, Ольга відповідає:
«Про історію перетворень. Перетворень, які мали свою ціну. Я уявляю собі цю книжку не як казку, що починається з «жили-були колись», а як реальну історію з мораллю… Я хотіла б, щоб діти моїх онуків читали про згуртованість і розбіжності в Україні, про втрати й перемоги, про біль і щастя… Я хочу, щоб історія війни викликала не лише смуток, але й гордість і розуміння того фундаменту, який ми намагалися створити, щоб майбутні покоління могли і далі розбудовувати країну, яка високо ставить права людини, верховенство права і свободу вираження поглядів».
Для Ольги, писати історію України — це не лише описувати протистояння російській агресії, але й завершення війни та забезпечення позитивного майбутнього для українського народу:
«Повоєнна Україна має пам'ятати минуле, але воно не має сповільнювати її поступ. З минулого слід виносити уроки. Повоєнна Україна має дивитися вперед і діяти – діяти так, щоб забезпечити реальне дотримання тих цінностей і принципів, за які ми сьогодні боремося. Повоєнна Україна поважатиме розмаїття, але також створюватиме власну потужну національну ідентичність. Повоєнна Україна має бути тим місцем, куди багато з тих, хто змушені були виїхати, матимуть причину повернутися».