Тарас – фермер, який вирощує зернові поблизу Бородянки на Київщині. Сьогодні основна його продукція – це гречка, пшениця та овес; він обробляє 90 гектарів землі та забезпечує мешканців місцевої громади робочими місцями і продовольством. Але ще якісь два роки тому, одразу після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року і Бородянка, і Тарасова ферма були окуповані російськими військами. До того, як у квітні 2022 року захисники України звільнили Бородянку, окупанти встигли підірвати кілька будівель на території ферми, знищити с/г техніку, спалити запаси зерна та замінувати половину угідь.
Коли бачиш, що результати багаторічної праці вщент зруйновані, дуже важко знайти у собі сили, щоб знову стати до роботи. Але для Тараса рушійною силою є його любов до України та відчуття єдиної спільноти.
«Я тут народився. Це сімейна справа, яку я успадкував від батьків. У глибині душі я завжди знав, що зможу врятувати все, що можна, і з того знову почну працювати. Мене спонукає до цього відповідальність перед працівниками, їхніми сім’ями та сім’ями наших воїнів – особливо тих, хто з Бородянки».
П'ятого квітня 2022 року Тарас повернувся до Бородянки. Разом із працівниками вони одразу почали відроджувати господарство – ремонтувати споруди, розчищати уламки й завали та визначати, яку техніку й інструменти, та які ділянки можна використовувати далі. Вже через п'ять днів після повернення Тарас і його співробітники знову виїхали у поле.
«Окупанти завдали шкоди, яка нас відкинула на 20 років назад. Все обладнання, яке ми мали, знищене, спалене чи не підлягає ремонту. З чотирьох тракторів залишився лише один, з трьох комбайнів – жодного, а вантажівку вдалося відремонтувати лише одну. Один механічний навантажувач знищений, інший кудись зник – мабуть украли. (За якісь кілька тижнів) окупанти знищили все, що ми будували багато років. Важко було прийти до тями і почати щось робити, коли бачиш, що все господарство перетворилося на попіл», – каже Тарас.
Українські аграрії відіграють критично важливу роль у забезпеченні глобальної продовольчої безпеки, бо постачають життєво необхідне зерно споживачам не лише в Україні, але й по всьому світу. Повномасштабне вторгнення Росії завдало катастрофічного удару по українських с/г підприємствах, зерносховищах і маршрутах експорту агропродукції. Аби пом'якшити цей удар, USAID почало надавати українським агровиробникам насіння, добрива та доступ до різних можливостей зберігання продукції – щоб Україна могла і далі вирощувати зерно, якого потребує і вона сама, і весь світ.
Тарас – один із тих українських аграріїв, які вже скористалися цією ініціативою. Восени 2023 року USAID надало йому мінеральні добрива для підживлення озимини. «Сьогодні добрива – це розкіш, який можуть собі дозволити лише великі підприємства – і те у мінімальній кількості. Для малих фермерських господарств (на кшталт мого), добрива є недоступними, тож допомога від USAID стала для мене найкращим подарунком».
Тарас і далі оброблятиме свої 90 гектарів, та завдяки використанню міндобрив отримає кращий врожай.
«Свою продукцію ми в основному збуваємо на місцевому ринку. Якщо комусь треба кілограм зерна чи кілограм гречки – ми продамо і кілограм. Для України це виглядає як крапля в морі, але кожна крапля має своє значення. На моє відчуття, моя робота важлива та потрібна для (нашої) громади», – каже він.
USAID почало надавати українським аграріям якісне насіння та добрива майже два роки тому, невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Росії. На сьогодні їх отримали вже 14 тис. виробників, завдяки чому їм вдалося виростити 2 млн. т. зернових і олійних культур. За допомоги USAID, українські аграрії змогли закласти на зберігання 1,9 млн т. зерна; 2 тис. мікро-, малих і середніх агровиробників отримали кредити та ґранти з використанням інструментів розподілу ризиків та мобільних фінансових застосунків, розроблених за підтримки USAID. Враховуючи ті виклики у сфері експорту з чорноморських портів, які виникають внаслідок розв'язаної Росією війни, USAID також вкладає ресурси у створення альтернативних маршрутів вивезення українського зерна автомобільними та залізничними шляхами, а також з портів на р. Дунай – що забезпечує Україні дієві варіанти експорту цієї продукції до країн Заходу.
